Візантійський задум Бентлі

Завдання

Кардинал Воган обіцяв собор протягом десяти років, але мав обмежені кошти. Його власні записи містять три вимоги: широка безперервна нава з головним вівтарем як осереддям, споруда, яку можна завершити спершу, а оздоблення додати згодом, і будівля, що не змагатиметься з готичною величчю абатства. Цегла була значно дешевшою за камінь, а кардинал прагнув живого прикладу щоденного хорового богослужіння в центрі імперії. Результатом стала церква, що звертається до ранньохристиянського Риму й Візантії, а не до середньовічної Англії.

Архітектор

Джон Френсіс Бентлі народився в Донкастері 30 січня 1839 року й навчався в лондонських будівельних та архітектурних фірмах. Католиком він став 1862 року, взявши хрещене ім’я Френсіс. Воган відмовився від конкурсу й призначив його в липні 1894 року, хоча його ранні роботи були неоготичними і ніщо в них не віщувало Візантії. Бентлі програв конкурс на початку кар’єри й більше не брав участі в жодному. Сторінки собору описують його як майстра, що любив колір і добірні матеріали, — це пасує будівлі, призначеній бути вбраною в мармур і мозаїку.

Подорож до Італії

У листопаді 1894 року Бентлі вирушив до Італії з дорученням від Вогана. Він відвідав Мілан, Павію, Пізу, Неаполь і Рим, де йому не сподобалася барокова масштабність собору Святого Петра, а згодом Равенну й Венецію. Спалах холери завадив йому побачити Собор Святої Софії в Константинополі, тож він спирався на дослідження цієї споруди, опубліковане 1894 року. У березні 1895 року він уже був удома. На той час він вирішив, що ранньохристиянський стиль, якому віддавав перевагу Воган, не підійде, і натомість рушив до власної версії візантійського проєкту.

Цегла, камінь і бетон

Офіційний проєкт було затверджено 1896 року — через рік після закладання наріжного каменю. Смуги з червоної цегли та портлендського каменю запозичили візерунок від прибуткових будинків на сусідній Амброзден-авеню, а вибір цегли дозволив звести церкву швидко. Бентлі відмовився від заліза, тож куполи та склепіння виконані з бетону. Він планував облицювати нижні стіни мармуром, а верхні яруси — мозаїкою; саме цей задум пояснює, чому вгорі й досі видно голу цеглу.

Читати далі: Незавершені куполи

Одна вежа, не дві

Початковий план Бентлі передбачав дві дзвіниці, але Вон відмовився. Єдина дзвіниця сягає 284 футів за даними собору, її видно з усіх куточків міста, а всередині є ліфт до оглядового майданчика. Вершину вежі оперізують висічені з каменю орли. Фінал фільму Альфреда Гічкока «Іноземний кореспондент» 1940 року розгортається на цій вежі, а собор зазначає, що дружина Гічкока була охрещена й конфірмована тут у 1927 році. Ця вежа — орієнтир, який вирізняє собор з-поміж абатства навіть здалеку.

Собор на місці в'язниці

Місце, де звели собор, — колишня в’язниця Тотгілл-Філдс; у 1884 році кардинал Меннінг, попередник Вогана, придбав вісім акрів землі, які вже частково забудовувалися на міцному бетонному фундаменті. Бентлі зберіг фундамент старої в’язниці — саме тому споруда такого масштабу має порівняно невелику крипту. Воган помер у 1903 році, і роботу з погашення боргу продовжив його наступник, кардинал Борн. Борг було погашено у квітні 1910 року, а собор освятили в останні дні червня того ж року.

Кому це не підходить

Повний архітектурний огляд виходить за межі цього путівника. Він охоплює витоки задуму, а не кожну каплицю чи мозаїку, і власні сторінки собору розповідають значно більше. Це також не про саме шоу. Путівник із квитків охоплює бронювання, а путівник незавершеним інтер'єром пояснює, на що проєкція лягає своїм світлом.